ДИТЯЧИЙ НЕВРОЛОГ

Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому віці. Піки прояву гіперактивності співпадають з піками психомовного розвитку: в 1-2 роки, 3 роки, 6-7 років.
Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до навчання, збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей вимагається уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка, розуміючи, що дитина навряд чи витримає за партою час, відведений на урок.

На жаль, молоді батьки в силу недостатньої поінформованості думають, що дитина, мовляв, все це «переросте» і стане «нормальною» і звичайною дитиною. І це очікування в появі «нормальності» може сильно затягтися. Часто батьки не розуміють, що в агресивному, запальному, «поганому» поводженні дитини найчастіше «винуватий» аж ніяк не «огидний» характер («в тата» або «в маму», або «в тещу»), а вроджене захворювання головного мозку. І вживаються міри виховного характеру, чим найчастіше приносять своєму синові або дочці набагато більше шкоди, ніж користі.Батьки повинні якомога раніше виявити у дитини «незвичності» поведінки і звернутися до дитячого лікаря-невролога, не намагаючись коригувати прояви хвороби самостійно, і тим більше фізичним покаранням, наносячи дитині додаткову психологічну травму. Практика показує неспроможність батьків, які невірно розуміючи природу хвороби дитини, суть проблеми — ведуть боротьбу не з хворобою, а зі своєю хворою дитиною. А дитя при цьому страждає, зовсім не розуміючи, що з ним відбувається, чому йому так важко дається навчання й що спонукує його на часті сварки (нерідко й бійки) з однолітками й навіть із рідними людьми - бабусями, дідусями, братами й сестрами.

Ці дітки надзвичайно чутливі та вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їх адресу, порівняння з іншими дітьми посилює їх невпевненість у собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати її, ніж виявити терпіння, спокійно вказавши дитині на її помилки. Тільки лікар може й повинен точно оцінити — наскільки дитина відрізняється від своїх однолітків у поведінкових реакціях, наскільки страждає пізнавальний процес (навчання) і чи потрібна дитині психологічна допомога. 

Гіперактивна дитина — це, звичайно ж, не вирок, і при достатньому терпінні та вихованні такі дітки цілком успішно можуть адаптуватися в суспільстві, отримати прекрасну освіту і досягти успіху в житті. До підліткового віку підвищена рухова активність зникає завдяки набутим навичкам самоконтролю, а імпульсивність та дефіцит уваги, як правило, залишаються; поведінкові порушення зберігаються майже у 70% підлітків і 50% дорослих.

 Гіперактивна дитина

• Перебуває у постійному русі й просто не може себе контролювати, навіть якщо втомилась продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче й істерить.
• Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Задає мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.
• Малюка неможливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, неспокійно. У нього часто виникають кишкові розлади, алергічні реакції.
• Дитина некерована, зовсім не реагує на заборони й обмеження. У будь-яких умовах (будинок, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.
• Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію - б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: ціпок, каміння.
• Циклічність розумової діяльності: діти можуть працювати продуктивно 5-15 хвилин, а потім 3-7 хвилин мозок відпочиває, накопичує енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається і не реагує на педагога. Напружена розумова діяльність швидко втомлює дитину, хоча фізично активною вона залишається до самого вечора.