Дитячий церебральний параліч
Дитячий церебральний параліч (ДЦП) — це захворювання, спричинене ушкодженням мозку в період вагітності, під час або після пологів. Воно рідко виявляється відразу після народження дитини, натомість відставання дитини в моторному та загальному розвитку стає очевидним для батьків уже протягом першого року життя. У дітей із тяжкими формами ураження діагноз ДЦП переважно ставиться протягом першого року. У пацієнтів із легкою формою діагноз ставиться часто в середині або навіть у кінці другого року життя.
Усі форми дитячого церебрального паралічу пов’язані зі зниженням м’язового тонусу, порушенням балансу між процесами збудження та гальмування на спінальному рівні. Найчастіше відзначається спастичність, яка заміняє дефіцит рухової активності. Спастичність ускладнює пасивні рухи, призводить до збільшення рухових розладів та значного погіршення якості життя хворих. Щоб попередити незворотні зміни у суглобово-м’язовому апараті і для раннього формування навичок самообслуговування у дітей, хворих на ДЦП, спастичність коригується фізіотерапевтичними та фармакологічними методами.
Сама по собі спастичність відіграє як позитивну (попереджується атрофія м’язів, підтримуєтся певне положення кінцівок, що іноді навіть дозволяє хворим стояти за повної відсутності рухів), так і негативну роль (слабкість м’язів, сповільненість рухів, неможливість виконання тонких рухів). Але найсуттєвішими при спастичності є розвиток із часом фіброзу м’язів і контрактур. Ці зміни з часом стають необоротними, виключаючи цілий сегмент кінцівок із рухів, ускладнюють догляд за хворими й погіршують якість життя.
На ранніх стадіях починають формуватися оборотні функціональні зміни в м’язах, що значно обмежують рухи в суглобах і формування навичок рухової діяльності.
Головними задачами лікування є зниження ступеня патологічно підвищеного м’язового тонусу, попередження розвитку контрактур, покращення здатності до самообслуговування, створення передумов для проведення реабілітаційних заходів. Фізіотерапевтичне лікування та лікувальна гімнастика мають на меті попередження необоротних змін у м’язово-суглобовому апараті.
Батьки хворої дитини й лікарі стараються знайти й підібрати найефективніші методи лікування для досягнення пацієнтом максимального потенціалу свого розвитку. З огляду на те, що всі діти з ДЦП різні, вирішити, який метод є кращим у кожному окремому випадку, важко.
Для прийняття адекватного рішення щодо необхідного лікування важливо вчасно й правильно встановити діагноз. Для об’єктивної оцінки рівня моторних порушень у дітей із ДЦП застосовується система класифікації великих моторних функцій з огляду на їх функціональні можливості, потреби в допоміжних пристроях (ходунки, милиці, палички, візочок) та можливості пересування.
